як життя твого брата Василя, то знай, лише ти одна будеш мене на совісті мати! Бо я був себе до іншого життя приладив!
Я крикнула, неначе він стрілив до мене; так тяжко влучили мене його страшні слова. Тяжче не міг уже влучити. Але так не сміло бути, як він казав, не сміло… нізащо в світі не сміло!
І я знов зближилася до нього. І щоб ви знали, мамо, щоб ви знали… я не уникала навіть і упокорення. Я вчепилася його, і ту саму руку, що мене ще перед хвилиною неначе безчесну відопхнула, ту руку раз-по-раз цілуючи, я заєдно молила.
— Не зі мною, Олексо… не зі мною, з другою… з котрою ти схочеш, лише не жонатим не зоставайся! А зі мною ні!!!
— Ні. З тобою ні! — відповів він твердо (о, мано, ви не знаєте його консеквенцїї й честолюбивости, — він у тім є великий) і з фанатичною погордою. З тобою ні; ти для мене за нечесна!
Мої уста усміхнулися насилу.
— Я жриця, Олексо! — прошептала я, хапаючися його з усієї сили, щоб не зомліти, бо на ногах я вже ледве держалася… Жриця…
— Що? — крикнув він мені в лице і, дотягнувши мене до софи, тут же трутив.
— Краси й чистоти! — дошептала я.
Але він розсміявся, мамо, замість усього так твердо і брутально, що я маю той сміх ще й донині в вухах; і це є одинока пам'ятка, яку мені полишив з часу заручин зі мною той, такий добрий і чесний, такий мудрий, та для моєї вдачі такий неможливий чоловік.
Поблагословіть, мамо, вашу доньку, поблагословіть її, моя правдива, одинока мамо, бо від тепер
