19
би нині в очах світа і своєї родини, як нужденний чоловік, якому донька звісного лихваря справляє тільки упокорення, безсонні ночі й біль.
— Але я був боягузом, — говорив далі, — підлим боягузом, з самого початку, як лиш виявила ти свій правдивий характер і показала свою нікчемність; вже тоді треба мені було не так поступати. Тому, що я був боягузом, ти взяла верх, а з тобою всі твої грубі й нікчемні норови. На моє оправдання й оборону маю лише те, ща я боготворив тебе, любив, вважав тебе справдішньою, прекрасною, бездоганною, побожною Рут з біблії, для якої в захваті посвятив свою кар'єру, любов родичів, їхній спокій і надії на мене і, як бачу, змарнував ціле своє життя. А ти, ти не була ніколи чим іншим, як лиш донькою знаного лихваря, котрого ім'я згадує ще й нині простий народ з погордою і жахом, мов опиря. Ти по-правді ніколи не розуміла й не знала святого чуття любови й тому нагородила мене в твоїм порожнім житті лише зневагою, горем і розчарованням. Тому знай, я погорджую і не лише тобою, але й собою, а коли ти хоч трохи здібна зрозуміти далекосяглість оцих моїк смутних слів, то йди Й роздумуй над ними!
— Ти старче, — повторила замість усякої іншої відповіді, — чи я мушу тобі вдруге пригадувати, кому ти маєш завдячити твоє становище? Проч мені зараз з-перед очей, а то я скличу зараз цілу свою родину!
— Ти маєш слушність, коли кажеш „забув", бо я не повинен був забути, що я не потомок якого там крамаря, а потомок старої, чесної, працьовитої, шанованої родини. — Так, жінко, а що я про те забув, осліплений твоєю гарною поверховністю, тому отверезившися, бачу нині свою, до краю покалічену, долю і звихнене, переповнене упокорен-
