22
вати сина з обставин, які будь-що-будь, всетаки завдякі маєткові жінки, були корисніші для хлопця й уможливляли вигідніше життя більше, ніж наколи б він забрав його до себе й удержував з власної праці, покинувши свою Рут. Без сина не годен би жити. Це ж його дитина, нещасна, невинно терпляча, але його дитина, син його дорогий! Чи тепер мати розуміла його?
Розуміла.
Мати мала право робити йому з того докір, мала сотню разів право на те, — відповів з поважною покорою, і він дивувався навіть, як би вона не зробила йому цього остаточно, по зрозумінню його нужденного життя.
Всі, що колинебудь шанували й цінили, ба навіть любили його, в душі мали те питання проти нього, та ніколи ще не було йому так гірко при тім питанню, як тепер перед нею, матір'ю, яку колись, як і батька, так сильно вразив. А вдруге, коли — він усміхнувся гірко — це питання вийшло із молодих, дівочих уст і стануло перед ним око в око.
Так дивно укладається нам іноді життя, мамо, — говорив далі, — що чоловік, переживши десятки літ, приходить щойно тоді до пізнання, що в світі і в житті не є він нічим іншим, як лише якимсь автоматом, що залежить або від ряду випадків або від якоїсь одної могучої сили, яка рядить, і проти якої чоловік у своїй немічній вдачі — ніщо.
— Одна далека своячка Рути, його жінки, — оповідав далі, - вихрещена вже при тім учителька, перебувала одного разу довше в їх домі; приготовлялася до останнього іспиту. Була це, мамо, тонка й чутлива вдача й я не раз помічав, як терпіла вона підчас сцен, що відбувалися між
