25
Чи думаєте, Осипе, що при такім заявленні входить у гру й честь дівчини?
— Ні, відповів, — цього не сказав би. Честь — ні. Але в кожнім разі — гордість. Тим виступається проти звичаю, а в деякім змислі і проти виховання, тому всетаки такий крок упокорює. Такий одначе, вчинок, на мою думку, не позбавлює чести. В моїх очах таке упокорення то щось гарне й велике. Розуміється, коли походить від шляхетної жінки, яку власне маємо на думці. Мені видається, немов би вона клала йому тоді до ніг китицю білих лілій...
— Яку він може підняти, або й ні — докинула живо, спускаючи скоро погляд.
— Цілком слушно. Мені видається, що таке упокорення треба пошанувати, бо лише правдива й велика любов може так упокоритися. Та скажіть мені, дорога дівчино, — спитав відтак, — чи ви хочете так поступити?..
Відвернула свій погляд від нього й немов почала шукати щось очима по стелі.
— Я вчинила б це, бо любов зовсім не є страшна, як уявляють її часто. Але мужчина, бачите, якого маю на думці, той мужчина в моїх очах за боязливий, щоб міг прийняти таке заявлення. Подумайте собі лише: він має семиголову змію за жінку, яка замучує й нищить його з природи чудово успособлену душу, і той трус не має ніколи настільки відваги, щоб вкарати її хоч би один раз.
Він пильно подивився на неї.
Вона ж не могла прецінь про нього думати!.. А одначе, вона дійсно його мала на думці. При останніх словах своїх поблідла так сильно, немов би з її лиця сплила остання капля крови.
— Що вчинили б ви на місці того чоловіка? — спитав її замість усякої відповіді.
