29
бажав він, — виправдувався, — ані жодного упокорення її від нього й немилої їй жінки його; відокремлено буде вона в нього жити і спокійно, — шанована й відвіджувана ним і його нещасним хлопцем, — більш нічого. Для нього бажав він її; Рут так само буде їй вдячна за її приїзд, бо й вона рада б бачити коло сина когось щирого і прихильного нещасному. В тій одній точці вона не лицемірить.
— Змилосердіться, мамо! — молив. — Не відмовляйте моїй просьбі! В мене, за обов'язками фаху, мало часу, і бідний сліпець живе мов під скляною вазою. Коли б він не мав ще свого інструменту, яким, так сказати б, дише і свого учителя, що вчить його, я справді не знаю, що сталося б з його душею, бо товаришів у нього нема ніяких. Він потребує живої, щирої опіки, неустанного, лагідного товариства і для нього зробити це, мамо, коли приїдете, а не для мене. Забудьте тяжкий жаль, який справив я вам колись, гляньте на мою безталанну долю! Думаєте, мамо, — мовив дальше, — що бачачи свою одніську дитину сліпцем, бажається ще чого в житті? Іноді мені так тяжко на душі, що коли б не безталанний мій син, я б своє життя, давно закінчив. Але на кого мені його лишити? На гурт самолюбних лихварів? Скоріше вже потягнув би й його з собою в могилу. Ви, мамо, з вашою доброю душею, що за ціле своє життя зазнали лише терпіння, ви будете йому найліпшою товаришкою — і, знаючи це одно з моїх уст про вас, він вас ожидає. Змилосердіться, мамо, над моїм і його великим горем! О, господи! — вирвалося гірко з його грудей, коли вона все ще не обзивалася — до чого дожив я в своїм житті, розпочавши його такими надіями на щастя! Лучше волів би я спочивати в чорній землі за-
