Сторінка:Кобилянська. Ніоба (1929).pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

36

І тепер, як сиділа з старшим сином, відпочиваючи, після хатньої праці (слуги не держалося в них вже від давна), гляділа несупокійно в вікно. На дворі заносилося на заверюху і сніговицю, і вона, вичікуючи Андрушу, терпіла мовчки. Все терпіла найглибше, коли мовчала. Присутність старшого сина немов спиняла й заважала їй у тім терпінню; звикла все терпіти сама.

Коли розбурхані вітром сніжиці билися жмутками до вікна, привиджувався їй перед очима п'яниця Андруша, як бродив у снігу по полях. Боялася завсігди зими: вона була для нещасного п'яниці найгіршою порою в році. Слабкого здоров'я, підпивши трохи, тратив він свідомість, блукав годинами по полях, заки приволікався врешті напівзамерзлий до хати, що стояла дакеко від села, самітно посеред належного до неї поля. Тому переживала зимою, коли він виходив або виїжджав надовше з дому, самі гіркі хвилини несупокою. Він міг десь упасти (уявляла собі), або забрести в сніги, (хто його знає, куди він там ходив), міг денебудь у снігу лежати без тямки й замерзнути там у морозисту ніч.

Скільки то ночей провела вона в ожиданні, ще за життя мужа, коли він, все хоруючи, не знав, що навколо нього діялося, а Андрушка виїжджав за господарськими справунками до млина, або в ліс, або на закупно в місто, виїжджав і не вертав! Тоді… минався вже з його від'їздом увесь її супокій! Ніхто не знав і не бачив усе так добре, що воно з ним буде, як вона. Ніхто не вгадував так добре наперед, як вона. Неначе б їй хто все пророчив. Вона знала наслідки кожного його віддалення з дому.

Вона одна й господь бог знали, які бували в неї ночі через от таке дожидання… Чи привезуть коні