38
Осип кинув сердито цигаретку об землю, заложив руки на плечі й задержавшися хвилинку в ході коло вікна, замовк сердито. Стара мати прокинулася на його слова, мов сполохана, та лише на те, щоб у дальшій хвилині, немов зламана, перехилитися вперед.
Від тону, в якім брат про брата говорив, заболіло її серце, хоча вона відчула добре правду синових слів і мусіла йому ту правду признати.
Одначе!..
Що знав він з того, ща знала вона, що відчувала вона!?
Що знав він!
Тут існувало стільки тисячів і тисячів оков, що самі з себе укладалися, викликуючи мимоволі все, що опісля за кожним разом витворювалося і нещастя з собою приволікало! Але кожний раз, коли котре з дітей або навіть сам батько, висловлялися з погордою або караючо про п'яницю, падала її душа, буквально закривавлена, обличчям додолу. Її біль бував червоний, як кров, і жодна людська душа не хотіла її в тім пощадити й зрозуміти. Це була її кривава тайна, при тій безталанній дитині її найтяжча драма, яка не хотіла ніколи кінчитися і все щораз трагічніше повторялася.
Здавалося, жодне з її дітей не держало її душі в такім болючім руху, як цей слабосильний чоловік!
І який був він при всім своїм нещасті добрий! Як рідко траплялося, щоб яке грубе або непогамоване слово вихоплялося з його уст! Лише коли зачепили його або вразили, як був п'яний, тратив всю свою, йому властиву, доброту й терпеливість, хапав, що в руки попадалося, хоча б і сокиру.
В таких хвилинах дрижала навіть сама перед ним, хоч могла його іноді як шовк округ пальця обвивати.
