Сторінка:Кобилянська. Ніоба (1929).pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

41

до котрих його вже більше тягло як до інтелігенції, а нераз із добре лихо затягнуло, — і поволі-поволі дійшло до того, що він став цілком сторонити від ліпшого товариства, а батька, який з ним безпощадно строго обходився, почав уникати, мов свого ворога. Тут вимовлявся строгістю батька, який, що правда, раз-у-раз виловляв його на неправді й пиятиці. Виходило, що хоч як бажали ми йому добра й іншого життя, він усетаки мав свої причипи ходити до корчми, тайком чи явно, і запиватися. Пізніше почав гніватися, що батько надто багато втручається йому в господарство і не дає самому господарські діла перепроваджувати, — і знов була причнна між „приятелів“ ходити й усякі жалі запивати… На всякі упімнення й мольби батькові й мої, щоб не марнував у такий огидний спосіб те, що йому віддано в руки, оправдувався тим, що в нього нема ні жінки, ні дитини, для котрих мав би маєтки „збивати", і що він доволі старий, щоб знав, що становить для нього щастя, а що нещастя. Він, мовляв, працює тяжко, удержує працею своїх рук батька й матір — (бідний батько почав уже чимраз більше занепадати на здоров'ї); при тім показував з гордістю мозолі на своїх дійсно спрацьованих руках; не робив нікому якогонебудь закиду, — нехай же лишать і його вже раз у супокою. Скільки йому до життя потрібно (мовляв), він собі все годен запрацювати, хоча б йому лише кінь і батіг зосталися. Тим кінчив своє оправдування. Звичайно старався зникнути якнайскорше з очей батька, або вмовкав так уперто, що іноді можеш до нього й годину, як хочеш, говорити, а він ані півсловечком не обізветься.

Чудно поводився він іноді.