полишений на ласку й неласку своєї родини й що жінка його й діти мають обов'язок дбати про нього, бо він дбав щиро про них усіх від тої першої хвилини, як тільки взяв обов'язок на себе дбати й трудитися для них. І він сповняв це, мій сину, сповняв без огірчення або дорікання, як це іноді трапляється і в найліпших родинах. Тепер же сам знаєш, що він сливе цілком на ласці у свого зятя, а зять немає обов'язку трудитися у всьому коло нього. Пам'ятай про велику гордість твойого батька й про гіркі хвилини, які він без сумніву мусить відчувати через ту свою залежність і своє теперішнє положення. Тому, — оскільки нам наші сили вистарчають і позволяють, — мусимо трудитися для нього й підтримувати його фізично й морально, бо, як сам знаєш, кажуть лікарі… йому нема вже довгого віку… і кінець може наступити несподівано кожної хвилини. Будь сильний, Андрушо! Будь, бодай цей однісенький раз, сильним мужчиною, та виконуй своє завдання чесно й як цього повага хвилини вимагає. Батько буде спокійніший і про мене, коли побачить тебе тверезого. Хто знає, чи буде ще й потрібно їхати з чимнебудь до нього. Вістки про його стан давно не мали ми вже від Лідки, а сам знаєш, що її звичаєм є мовчати, коли йому погіршується, щоб на мене гризоти й смутку не наводити. Пам'ятай і про мене, бо я ж ніколи про тебе не забуваю; неспокійно й нетерпеливо вижидати буду твого повороту. Як будеш, отже, жваво їхати та, не попасаючи, як не задержишся ніде, окрім як у батька в місті, то зможеш, тепер же рано, вигідно над вечір бути у мене, дома. Їдь же, мій сину Андрушко… Їдь, і нехай тебе господь щасливо запровадить!“
— Кажу тобі, Осипе, — перервала стара мати своє оповідання, — що, що лише було в мені
