мені не байдуже, як йому в його останніх днях поводиться. Тут був нині в мене Дмитро й оповідав, що він мається дуже лихо. Отже, я мушу щось певне знати. Дивись мій сину! — сказала я, взявши його за руку й потягаючи його за собою в хату, коли б ти мені присягався он тут усю ніч під голим небом, тисячу разів, що ти не мав нині в устах ані краплі напитку, я тобі того не повірю. Але коли б ти мав для мене й найгіршу вістку про батька, то я тобі повірю, бо маю те пересвідчення, що ти матір у тій справі не обманеш. Вона надто натерпілася з-за тебе!
Андруша вирвав свою руку з моєї, відтрутив мене від себе й кричав, затикаючи собі вуха обома руками:
— Нічого не передав я йому, ніяких грошей і нічого, бо мусів у корчмі лишити, передав я Лідці лише кілька шматків білля, в які нині-завтра прибере його до гробу, бо він уже так виглядає. А тепер уже знаєте, що хотіли знати, і знайте таки на добре, коли вже вас так приперло, що аж мене на тортури ставите, стара потворо! Гадаєте, я не проклинав уже вас нині, коли виїхав з корчми з порожніми руками? Вас і того старця, що зветься моїм батьком і сьогодні або завтра навіки очі замкне? Проклинав за те, що дали мені життя! Нехай вам це бог простить, а я вам цього не можу простити, бо в моїй груді не маю нічого, крім муки й пекла; це становить моє буття, яке маю вам завдячити. Ох, наколи б наступила вже раз та хвилина, коли я побачив би вас занімілу й нерухому на марах! Тоді я пішов би спокійно, спокійним кроком до онтої там води й напився б її так, щоб зостався на її дні аж до судного дня… і всьому настав би кінець. Але так я мушу через вас піддержувати те собаче життя,
