І не думай, що я пестила її більше, як усіх вас; на те не ставило мені взагалі часу й було в мене забагато клопотів; я навіть бувала часами з нею гостра, бо вона бувала упряма й запальчива: упір і запальчивість у дівчат я ганила й здавлювала.
Вона ніколи не зносила врази й зневаги під братів і сестер або других дітей, — зараз загоджувала себе сама. А коли я за лайки, бійку та сварки між вами строго карала, вона віддувала лише свої малі губенята, на скільки це їй удавалося, і відворкувала півголосом, а в тій її інтонації лежала її пімста: „Завтра, о тій самій порі, прийде по тебе Маранда (страховище) або може й циган, і забере тебе з собою, бо я вже з тобою, (цебто виновником) не можу видержати, такий уже ти нечемний!“
Те все є маленькі дрібниці, які собі моя душа про неї мимоходом затямила, але вони держать з собою все її життя в моїй пам'яті. Вона не боялася нічого, її і не можна було полохати, як, звичайно інших дітей. Вона хотіла зараз небезпеці в вічі заглянути, нехай би її і як полохало.
Трудно повірити, Осипе, яка сила фантазії була в тої дитини і як вона, — я можу без пересади сказати, — іноді й по пів години сама з собою розмовляла. Бог знає, що зворушувало та приводило в такий сильний рух її маленькі дитячі думки. Але воно так бувало.
Вона оповідала казки, хоча й те, що оповідала, властиво не були казки, бо вона їх взагалі лише дуже рідко чула.
Вона не була з тих дітей, що, мов ті мавпочки, старих і молодих наслідують — ні.
Крім того займалися ми, родичі, і ви, старші діти, нею мало; і була вона полишена сама собі надто багато. Можу лише сказати, що на її п'ять
