Сторінка:Кобилянська. Ніоба (1929).pdf/82

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

миритися. І коли б ви по були нині надто змучені, я б вас просив оповісти мені докладно драму сестер. Хто знає, — додав поважно, — коли будемо знов так разом, у такій тишині і свободі, як тепер, де я у вас з своїх звичайних клопотів і денних зворушень відпочиваю. Так само знаєте може ви, і зрадите мені „тайну“ нашого Василька, чому він не хоче, щоб ані я, ані хто інший з наших одвідав його в його забутім закутку та приглянувся його життю. Що за тим його бокуванням від людей і родини не може нічого доброго критися, а що найменше нічого соняшного, я годен собі й доповісти, але всетаки хотів би я розібрати, котре з ваших дітей судьба найтяжче молотом била.

Старенька білоголова мати не відповіла нічого.

Вона тиснула судорожно дневник своєї найкращої доньки Зоні до грудей, і її уста прошептали ледве чутно:

Кожне з вас окремо, а зо всіми нами й на всіх вас — нашу маму, мій сину!..

XII

Після недовгої мовчанки з обох сторін почала старенька мати своє оповідання:

— Коли я прибула на похорон вашого батька в Н., я здивувалася, що Василька, котрий, як і ти, запомагав нас матеріально по змозі, саме в такій поважній хвилині не було на місці. Бо що тебе не буде, я знала, розуміючи, що час до приїзду на похорон був закороткий, і що ти доїхати не вспієш, хоч би й як бажав віддати батькові останню честь.

На Василька одначе я числила з певністю. Бо хоч і як далеко кинено його службово в гори,