Сторінка:Кобилянська. Ніоба (1929).pdf/84

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

янку, от що має! А має, бо був у своїй молодості глупий боягуз, сторонив від дівчат і жіноцтва, не залюбився як слід, щоб аж оженитися… хоча б навіть так, як Осип, а тепер має. До того, будучи богословом, дав на себе вплинути підмовам усяких церковних властей, висвятився безженним і потім те все пімстилося на ньому в такий спосіб! Тепер має „безженство“, мамо, — глумилася, — має наслідки всіх „високих ідей“ про католицизм і „Рим“, чим фанатизують ті „власти“ деяких з нашої ідеальнішої молоді, використуючи якраз той їх ідеалізм і мрії до своїх політичних цілей, а інакше сказавши їх нищать. Це я, мамо, — додала енергічно, — не говорю з своєї власної голови… це чула я від інших, старших. Де, як і коли… не належить сюди, але воно правда. Бо Василь не щасливий, мамо! — репетувала вона, мов молотила. — Він справді не є щасливий, ба навіть дуже безталанний! Неначе той злодій глядів нам в очі, а від батька то так сторонив, перебуваючи тут одного разу в якихсь там своїх церковних справах, немов би забрав йому тайком його майно. Але мені сказав, виходячи в поспіху, на самоті, ось що пощирості:

— Не віддавайся лише, борони боже, ніяким мріям та ідеям, сестричко, а коли тобі який чесний чоловік подобається, не перебирай багато, а виходь за нього. Це ще найрозумніше для обох сторін. Самота приводить лише нещастя, приводить завсігди драми з собою, правда, не криваві й не все видимі й голосні, але, будь певна, не менше трагічні. Я їх маю ось тут!

При тім ударився в груди, що аж задудніло, і пішов, а я розплакалася. Він дуже нещасливий, мамо!

— Запізно, — казав, — отворилися його очі! Та, що вже робити! „Пропало!“…