вони знали стан духовенства, як і його добрі й недогідні сторони.
В своїм вільнім часі віддавався вуйко (оскільки це йому було можливо) деяким студіям, особливо ж виучуванню чужих мов, як також літератури й поезії. І не диво, мамо, що я, чим старшою ставала й поважнішою, стала його ученицею. Особливо ж деякі чужі мови присвоювала я собі за його порадою і поміччю радо й охоче, що давало мені змогу опісля пізнавати чужу літературу. Це знову справляло мені таку приємність і вдоволення, що я, хоч ми жили доволі спокійно й більше для себе, не зазнавала ніколи нудьги й не боялася самоти, як деякі з моїх ровесниць і інших знайомих. Навпаки! Я любила самоту, мамо.
В ній працювалося і роздумувалося так свобідно й легко, а коли вона іноді оживлялася милими й товариськими знайомими, все вирівнювалося в гармонію і користь.
Мені соромно, мамо, сказати вам:
Я доволі завчасу почула, що моя врода симпатична, та що я можу вважатись „доброю партією“. Зразу не робило це на мене ніякого вражіння, хібащо справляло мені це хвилеву приємність. Пізніше ставало це мені прикро й важко, а часом просто разило й ображало. Я зрозуміла, що у всім тім були заміри й натяки на вуйковий маєток, а я, що мала в таких справах свої власні погляди, була в тім напрямі незвичайно вражлива й горда.
Найбільше гнівали мене й ображали самі женщини. Ніколи не сміла я бути дотепнішою, це або те розуміти ліпше, як дехто інший з знайомих жінок нашого товариства або моїх „товари-
