Ця сторінка вичитана
85
однак сумлїнє єго вирівнало ся, як вода коли по ній прутом ударити, жаль зробило ся єму щедрої милостинї — казав обернути конї і віддати собі червоного.
— — — — — — — — —
— — — — — — — — —
— А мій простибіг? — питає дїд.
Пан узяв кусень паперу, написав зачуті слова.
— Від неволі хатної — від постелі смутної…
— А тепер беріть червоного і переважте — каже дїд.
Пан зблїд як полотно: напір переважив золото. Подумав, лишив червоного дїдови тай крикнув на фірмана. Коні рушили з копит, а старець довго дивив ся на смуги пороху, як падали у темряві сумраків.
——————
