Ця сторінка вичитана
Рожа.
— Ха, ха, ха! — лунало довгою вулицею просторого села від срібного дівочого сьміху.
Сонце заходило вже на ніч, лишаючи за собою червоні гори хмар з позолоченими вершками і глибокими повирізуваними зубами. В червоній тїни немов купало ся цїле село, довга вулиця і гурток дївчат, що йшли з кужілями в руках, голосно сьміяли ся і весело перекидали ся словами.
— Ото-ти Анна рада буде, що тілько дївок іде до неї на вечерницї.
— Чи то їй новина? У неї все багато дївок на вечорницях!
— Та бо до неї і найбільше парубків сходить ся!
— То правда: у нїкого нїколи нема тілько парубків на вечерницях, що у неї.
— Певне любисток варить тай дає їм пити.
— Ат говорите, як би справдї парубки задля неї приходили! Не мали би
