ризи, під котрі ховали ся сьвятцї і угодники божі.
— Ходи і ти тут, — сказала Мати Божа до дївчини, що ледве переводила дух.
Марина притулилася до стіни, а Мати Божа закрила її своєю прозорою шатою.
На порозї тріснуло кіньским копитом, мигнуло полумя розжеврілих очий. Іскри розсипали ся по хатї, розлїтали ся на всї боки, лише темніли і гасли, як доходили до золотої шати Царицї неба.
Дикий крик затряс вуглами хати, затріщав дах, поломали ся сьвічки, а труп піднїс ся з лавицї.
— Шукай і ти її! — заверещав він на мерця.
І пішов шалений, пекольний танець по хатї. Товкли ся по всіх кутах, човгали ся по земли, дерли ся но стїнах, переглядали кожду пилину пороху, заглядали в кожду щілину.
А що раз перейшли, то зачинали в друге, в третє, без кінця і утоми.
Нараз зачала находити на них якась неміч, але се ще більше дразнило їх і вони ще з більшою злістю товкли ся і шукали схованої дївчини…
Минула північ.
Когут ударив крилами і запіяв. Скажений регіт замер на устах чорта, він
