— Так буде, як Бог дасть, — потїшають богомільцї. Все в Божих руках. Той що сїє тай оре, з Богом держить спілку. Ти, чоловіче, зроби своє, а Бог як схоче, то зародить, а не схоче, то абись не знати що робив, то нїчо но вдїєш.
— Та бо не всї з Богом тримають, а збіже у них як море, а трави аж покладають ся — завважав Матїй.
Люди усьміхнули ся, усї знали, що то бесіда против Івана Гаврилюка, що тримав хованця па печи тай від часу до часу ходить до пустого дворища серед поля, де той — не при нас кажучи — своє товковиско собі обібрав.
— Не завидуй єму, чоловіче, не завидуй, — обізвав ся один старий чоловік. Тут збіже як море, а там „плач тай скрежет зубів“ — як у церкві говорить ся.
— — — — — — — — —
Двері з розмахом отворили ся — увійшов Іван Гаврилюк.
— Абрамку, горівки — крикнув ще у дверех. У корчмі нїби вітер подув, люди загудїли як пчоли.
Іван хоть був богач, не був скупий як иньші богачі, любив гостити, а що уже великі дїти у него поумирали, то він розжалує ся, просить пити тай приповідає: „то у мене родини, хрестини, то мої
