як тільки вода счезне, люди біднїють, житє вимирає.
Східні народи, мріючи про щастє, бачуть себе на берегах річок і в своїх піснях усе співають про їх красоту.
У нас знайомі, зустрічаючись, питають про здоровлє, а в східній Африцї стрінувшись, питають „чи є вода“. В Америцї, місцями у Перу і Болївії, де чистої води дуже трудно здобути, люди часто з одчаєм дивлять ся на далекий простір неба і морських хвиль. Але ось вони добачують маленьку хмариночку, всї з радістю дивлять ся на неї: ось-ось вона упаде на суху землю дощем! Але хмарка ростала і розійшла ся у сухому повітрі. І так ідуть місяцї за місяцями. Аж ось вітри стрінулись і примусили хмарину пролити ся на землю дощем. Всї радїють! Дїти бігають під дощем і з веселим сьміхом хляпають ся в калюжах.
Після сього пустиня оживає, зелена трава і розкішні квітки вкривають її. Та не на довго… Через кілька тижнїв земля репаєть ся і висихає, квітки і трава вянуть, і люди знов з жахом дивлять ся на небо: чи нема на йому хоч маленької хмариночки?
Чужинець, переїзджаючи через села
