Араґонії, серед високих гір Піренеїв, бачить, що камінє, з котрих зложені хати, злїплене червоним вапном; зразу він думає, що до вапна примішали червоного піску, — та потім він дізнаєть ся, що вапно розведене вином. Виноград торік уродив добре, для сьогорічного вина треба спорожнити посуд. Щоб привезти воду з долини, треба дуже далеко їхати, дорого коштує. Брати ж воду з малесенького потічка, що тече неподалеко, нїхто й не подумає, бо води так мало, що жінки її збирають по крапельцї. То вони розводять вапно вином.
Ще більше шанує воду мандрівник, подорожний, що переїздить через пісчану або каменисту пустиню. Він не знає, чи зможе дістати хоч трохи води в колодязях, що декуди стрічають ся в пустинї. Ось він з радістю бачить перед собою колодязь, але роздивить ся близше і бачить, що спека висушила всю воду…
Бідний мандрівник їде далї. Не диво, коли його стомлена думка малює йому чудову, картину оази, зеленого острова в безкраїй пустинї. Він бачить велике озеро з блискучою холодною водою, бачить гай пальм і зелену траву… Він поспішує, сили його прибувають від
