одної думки, — але скоро все счезає. То був тільки міраж, марево… Сонце пече знесилених людий і верблюдів, і пекольний червоний пісок пустинї зливаєть ся на овидї з небом. І яким щасливим буде той час, коли вони побачуть десь далеко-далеко темну пляму. Далеко, на краю жовтої, горячої як пекло, піскової пустинї, мріє та синьо-зелена пляма, манить до себе, дає надїю. Де далї вона росте, і ось уже можна пізнати великі пальми на краю оази. Ось уже знесилені пюди з худобою підходять близко і перед ними вода, що тече і хвилюєть ся в пальмовому гаю.
Араби-магометани вважають зелений колїр найкрасшим, найвеселїйшим, як у нас — червоний. Бо в нашій сторонї багато зелених гаїв, садів, лугів, то наше око до зеленого колїру байдуже. А там, де перед очима видко лише жовто-горячий, опалений сонцем пісок пустинї — там око втїшаєть ся, коли зобачить десь зелену купу дерев: значить, там є вода, там можна підживити ся. Зелена пляма — се втїха Арабови, надїя на визволенє з пекольних мук сухої спеки. Через те Араби мають свій сьвятий прапор зеленого колїру (як
