Ця сторінка вичитана
душу. Поети пили кришталеву воду чистих жерел і мріяли про безсмертє своїх творів.
Радїє і спочиває душа наша, коли глянемо на криницю, жерельце з прозорою водою, в долинї, серед зеленої трави і квіток. Мілїони людий, котрих тепер уже нема, спиняли ся над тими-ж криницями і потічками, щоб підживити ся холодною водою, або хоч подивити ся в її прозорі филї. Нові народи приходили на місце давнїйших, займали землю, — а потічки так саме спокійно і радісно дзюрчали по зелених долинах і говорили людському серцю про красу житя.
