зали Греки. Веселий, ясний погляд її очий манить і кличе, надить до себе… Чисту, прозору, сьвіжу воду кринички люди здавна рівнали до чистоти духа, щирости серця. Через те так часто згадуєть ся криниця у наших піснях.
З того жерельця, де вродив ся потічок, вода потече далї долинами і не буде вже такою чистою. Вона прийме в себе дещо з розмитої землї і перегною. Дощі змиють усячину з поля і понесуть у потічок. А тут, у криничцї, вода така чиста, прозора, що наче там нїчого нема, наче се просто густе повітрє; і тільки, як дмухне вітерець і дрібна филька сколише воду, то помітно, що се — вода.
Здавна люди шанували криницї, чисту воду. У дуже стародавних переказах римського народу читаємо, що цар Нума Помпілїй часто вислухував поради мудрої нїмфи (наче русалки) Еґерії. Він сам ішов у таємничу темряву діброви, до того місця, де з печери текла вода, падала вниз. У темряві лїсу і печери він на самотї прислухухав ся до шуму води і голосу лїсу; він добачав у филях і бризках водопаду наче одежу русалки, з білою мережкою
