ристувати ся водою для нашого житя, для садку і поля, для нашого добра, достатку, здоровля, втїхи. Тодї знати мемо цїну потічка, криницї і тодї навчимо ся її шанувати.
Колись, у середні віки, пішла поміж людьми чутка, що десь далеко є така чудесна криниця, котра вилїчує від усїх недугів, вертає молодість і дає безсмертє. Чимало людий пустило ся шукати ту дивну криницю, ту живущу і цїлющу воду. Думали знайти її у райській сторонї, серед розкішного гаю і квіток, там, де цвите вічна весна… Як знайшли Новий Сьвіт (Америку), то еспанські жовнїрі сотнями і тисячами пустили ся у нові сторони, через лїси, великі ріки, нетрі, пустинї і гори — шукати живої води, дивної криницї. Ішли сторонами, де жили ворожі, дикі люди, терпіли муку і гинули; а ті, що зістали ся живими — йшли далї і далї, надїючись знайти дивну криницю, що дає вічну молодість і безсмертє…
Темні люди не могли зрозуміти, чому треба шукати вічного обновленя сил, здоровля, щастя, безсмертя. Та люди з ясним розумом і щирим серцем розуміють і знають, що того добра можна досягти в сьвітлї знаня, розу-
