Делеґація розкололася на дві групи. Одна пішла за техніком-інженером, друга за звичайним собі червоноармійцем, смуглявим нашим земляком з Полтавщини.
Ми не помилились. Радий земляк, що знав ЗАГЕС як свої п'ять пальців, гордий з того, що ми віддали йому перевагу перед інженером, захоплено задовольняв детально й сумлінно наші часом до сорому неграмотні запитання.
І треба було простих землякових слів і пояснень, щоб ми (які аж нічогісінько не розуміли в техніці й механіці) зрозуміли основні принципи, за якими збудовано станцію.
Підійшли до головної загати. По один бік лежало широке блискуче плесо озера ЗАГЕС, по другий кипів п'ятнадцятиметровий водоспад. Ми зачаровані перехилили голови через поручні мосту. Унизу вода з шумом і клекотом пінилась і лютувала. Важко було чути слова.
Наш земляк нахилився до нас і загукав:
— Отут можна було б будувати станцію, але ця станція давала б лише всього 25.000 кінських сил. І тому станцію збудували на три кілометри нижче. Чому? А тому, що на віддаленні 3 х кілометрів звідси Кура спускається вниз на 8 метрів. І тому в напірному басейні ми маємо водоспад майже в півтора раза більше, ніж тут. Отак майже даремно ми одержали ще близько 11.000 сил.
Починаємо оглядати детально головну загату. Нам сумлінно допомагає земляк. Закладено загату у вузенькому протоці Кури поміж двома скелями —
