Ботанічного саду, побути на Вірменському базарі, а потім піднятись фунікульором на гору Давида.
Отут уже нас помучив Крем-Сода, отут уже попогрів. Насамперед апарат не легенька штука. А подруге, коли Крем-Соді забажається зняти прекрасний пейзаж Ботанічного саду, то, на його думку, в цьому пейзажі мусять фігурувати й прикрашати „крупним пляном“ — вся делеґація.
А на Вірменському базарі трапився випадок, який ми й досі весело згадуємо. Крем-Сода побачивши навантаженого ішачка, дико скрикнув:
— Стійте!
Ми зупинились.
— Що таке?
— Хочу сняти его.
— Ну й знімай.
— Да ні! І вас хочу! — гукнув роздратований Крем-Сода.
І лише через хвилину ми довідались, що він хоче зняти ішачка… на фоні делеґації. Звичайно, ми рішуче запротестували проти такого „кадра“.
Уже над вечір піднялися фунікульором на гору Давида… Унизу чіткими ламаними лініями лежав Тифліс, поділений надвоє бистрою Курою. Вдалені з усіх боків бованіли у легких вечірніх присмерках горбаті суворі гори, вечір йшов звідти й лягав на місто м'яко й ніжно.
Глибоко внизу спалахували й зацвітали електричні вогники. Ми стояли мовчки — прощалися з Тифлісом.
