пісні, танці. Співаємо своїх степових, розлогих пісень. Тюрки нам — свої журні прекрасні переливчасті східні мельодії. Те, що вони співали, піснею ні в якім разі назвати не можна — то прекрасні ніжні мельодії. Можливо, це тільки так здалося, бо співали лише комсомолки-тюрчанки.
Ще цікаво було порівнювати наші танці й танці наших товаришів тюркських комсомольців. Вони танцювали плавко й ритмічно — у всіх рухах відчувалася своєрідна культура й пластичність. Нам трохи було соромно за свої танці.
Бо всім відомо, що наш танцюрист танцюючи обов'язково мусить ударити долонями по халявах і, дико вигукнувши, тією ж долонею ляснути себе по губах.
За годину повернулися до берега, щоб зараз же, повечерявши, в постіль, бо завтра в останній путь — додому.
Майже три доби у вагоні закуреному й незатишному, але це вже не так турбує, бо всю істоту наллято одним:
— Додому, додому, додому!
І балачки вже про одно — про роботу, що чекає дома, за якою скучили мозолясті руки.
Високий, кремезний Майоров, колись будьоновець, зараз забійник марганцевих рудень, розглядаючи свої руки, здивовано каже:
— Ти диви: роблю, не болять, а це заболіли, за роботою, браток, занудьгували.
