Стрільці переглядаються, і очі на хвилину загорілись рішучістю.
Видно, що в усіх зароджується та сама думка. А ослаблені руки здобувають останків сил і стискають судорожно кріса.
А очі всіх їдять десятника.
Він зрозумів їх.
— Я перебираю команду, передайте всім.
Біля хуторів десятник приказує сотні затриматись.
Здивований сотник питає, хто дав приказ.
— Я, — рапортує десятник.
— Люди дуже потомлені, не можуть дальше йти.
Сотникова зауважує, що їй треба в хаті переповити дитину.
Сотник погоджується.
А стрільці сідають гуртом біля возів, з крісами в руках.
Руки не шукають хліба в торбині, як звичайно на віддиху.
А пан сотник сидить на бричці.
Всі мовчать, а в серцях кипить, клубиться.
Десятник переглядається зі стрільцями. Усі встають і йдуть за ним.
Обступають довкола бричку.
— Ви чого? — питає здивовано сотник.
— Ми дальше за вами не йдемо, ви більше нам не сотник.
Він дивиться блудними очима, — не вірить.
