це ті, що про них говорила мама. І зрозумів, що треба чим-дуж вернутися до старшини, треба дати знати, де він — той противник. Схилився, скулився і стрілою помчав у протилежний бік. Біг з усіх сил, щоби тільки скорше видістатися зпід обстрілу, щоби тільки добігти до закруту. Ще двадцять-трицять кроків і буде безпечний. Ще десять і… щось гостре, пекуче, поцілило Остапкове плече й примусило його впасти на землю. В устах посолоніло, здавалося, що багато якоїсь гарячої слини не знати звідки там набралося. Підвівся на руки, відкрив уста, щоби виплювати солону слину й — гаряча, червона кров сплила йому на груди.
Почав тратити свідомість усього, що діється довкола та почув, як його очі залягає якась темна мряка. Останнім зусиллям підвів важкі, гейби оловяні повіки, потім…
… Важкі повіки накрили дитячі оченята, голова схилилася и упала на камяний брук, а гаряча кров спливала по зимному камінні…
