Далеко було ще до кінця лютої зими, а всі припаси одежі й узуття для стрільців давно вже вичерпалися. Не було їх від самого початку багато, а тепер, хоч це був тільки кінець січня, не було ні одягу, ні взуття для сотні, що мала йти на фронт.
Молоді хлопці, що рвалися до бою, мусіли чекати, поки не призбирають для них теплої одежі та чобіт. А тимчасом фронт домагався чимраз настирливіше підмоги, бо противник напирав великими силами.
Не було іншої ради: треба було знова відкликатися до громадянського почуття мешканців повіту, що й так давав понад сили, бо цілий повіт був знищений. У ньому-ж цілий рік ішла позиційна боротьба. Обяви комісаріяту не багато помагалн: села давали більше, та з містечка годі було що-небудь видістати. Одні дивилися на других, а кожний оглядався на сусіда, чи той дає. А першого, що дав би початок складці годі було діждатися.
Три дні сиділи в громадському уряді парох із місцевим комісарем та радними,
