три дні сиділи даремне. Крім того, що вони самі жертвували, ніхто не приносив нічого. Всі чекали…
І так боляче сіріли на лаві в громадському уряді ті три-чотири дарунки, що їх принесли від себе самі ті, що збирали. І так жалко було дивитися на засоромлені лиця збирачів і таким дошкульним соромом бив у вічі той чистий папір, на якому мали вписувати імена тих, що дарували.
Міщани заходили до громадського уряду, оглядали нужденну збірку, падькали, що так мало, і — відходили.
Сумно плили хвилини для збирачів. Через день, у понеділок, треба було відвезти збірку в повітове місто, бо там на неї ждали нетерпеливо — а везти не було що.
Обрадилися збираючі, що на другий день, у неділю, парох промовить ще до людей по Службі Божій. Може чейже дещо збереться.
Гарний почався день у неділю. Легкий мороз зціпив сніжок, що впав у суботу, а сніг поскрипував під ногами людей, які прямували до церкви. Любили наші міщани ходити до церкви, бо парох, хоч і старша
