ник буде мусіти спинитися! А противник уже недалеко, пять-шістьсот кроків ділить його від мосту.
Аби лише скоріш, аби скоріш вибухла міна!
Аж тут синій вогник захитнувся, блимнув іще раз і — погас! А противник уже тільки триста кроків від мосту. Скоростріл стежі починає грати, противник відповідає сильним огнем. Упав командант стежі, кількох стрільців перевязує свої рани. А скоростріл грає, грає — та противник уже тільки сто кроків від мосту.
Здається, нічого не поможе.
Та ні!
При стежі є малий Гриць, що ще під Жмеринкою впросився в команданта стежі, що піде разом з ними. Мати його давно померла, батько на перший поклик станув у рядах стрільців. У знищеному війною селі немав Гриць нікого — тинявся сиротою....
При стежі — Гриць! І він стежив за полумям льонту. І він із цілої душі рад-би зірвати міст, припинити большевицьку погоню. Очима водить по тих, що зі стежі залишилися, немовби питав, що робити.
І нараз йому в його серце впав шепотом якийсь голос-наказ:
Грицю, підпали льонт!
