Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Розброїти! — дав приказ Степан й поки нападений схаменувся, уже його рушниця, револьвер й чотири ручні ґранати були в руках напасників.

— Що це таке? — процідив із острахом крізь зуби нападений.

— Ти хто?

— А вам яке діло?

— Відповідай, або смерть!

— Що ви, дітваки, творите? Нападаєте спокійних людей?

— Ти хто? Кажи!

— Добре, скажу, тільки ж ви пожалієте того!

— Нас не злякаєш! Кажи!

— Я з армії…

— Якої армії?

— Червоної, що там за лісом, на стаці…

— Чого туди пустився іти?

— Діло в мене… розвідатися…

— Про що розвідатися?

— Годі вам, мальчугани! Доволі вже погралися…

— Кажи! — чути злісний шепіт Степана.

— Годі, скажу! І ще одне послухайте! Втікайте, куди вас очі поведуть, бо…

— Що?

— Завтра, коли пізнаю когонебудь із вас у се-