Цю сторінку схвалено
— Розброїти! — дав приказ Степан й поки нападений схаменувся, уже його рушниця, револьвер й чотири ручні ґранати були в руках напасників.
— Що це таке? — процідив із острахом крізь зуби нападений.
— Ти хто?
— А вам яке діло?
— Відповідай, або смерть!
— Що ви, дітваки, творите? Нападаєте спокійних людей?
— Ти хто? Кажи!
— Добре, скажу, тільки ж ви пожалієте того!
— Нас не злякаєш! Кажи!
— Я з армії…
— Якої армії?
— Червоної, що там за лісом, на стаці…
— Чого туди пустився іти?
— Діло в мене… розвідатися…
— Про що розвідатися?
— Годі вам, мальчугани! Доволі вже погралися…
— Кажи! — чути злісний шепіт Степана.
— Годі, скажу! І ще одне послухайте! Втікайте, куди вас очі поведуть, бо…
— Що?
— Завтра, коли пізнаю когонебудь із вас у се-