лі, дам такої памятки, що ні брат, ні батько рідний не пізнає його!…
— А, ти так до нас?
Один мах обрізового прикладу і нападений лежить без тями на землі.
— Звязати! — паде приказ Степана.
За хвилину нападений сповитий ніби дитина пеленках.
— Завязати йому рота, щоб не кричав.
За хвилину й те зроблено.
— Поглянемо, що це за штука! — каже Степан. Відіпняв торбу, що висіла при боці незнайомого, витяг папері, читає.
— Го-го! Велика риба — каже, читаючи — це сам помічник команданта большевицького відділу. Певне на розвідку вибрався, як краще напасти на наше село.
— Що зробимо далі? — питаються хлопці.
— Хвильку ще пождемо — каже Степан. — Може наш гість прочуняє, треба б його про дещо розпитати.
За хвилину полонений прочунявся дійсне. Розвязали йому рота.
— Ох… що це? — питає.
— Ти в нашому полоні й ніщо не вирятує тебе, лиш тільки одна правда. Скажеш?
Полонений киває мовчки головою, що ні.