Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

лі, дам такої памятки, що ні брат, ні батько рідний не пізнає його!…

— А, ти так до нас?

Один мах обрізового прикладу і нападений лежить без тями на землі.

— Звязати! — паде приказ Степана.

За хвилину нападений сповитий ніби дитина   пеленках.

— Завязати йому рота, щоб не кричав.

За хвилину й те зроблено.

— Поглянемо, що це за штука! — каже Степан. Відіпняв торбу, що висіла при боці незнайомого, витяг папері, читає.

— Го-го! Велика риба — каже, читаючи — це сам помічник команданта большевицького відділу. Певне на розвідку вибрався, як краще напасти на наше село.

— Що зробимо далі? — питаються хлопці.

— Хвильку ще пождемо — каже Степан. — Може наш гість прочуняє, треба б його про дещо розпитати.

За хвилину полонений прочунявся дійсне. Розвязали йому рота.

— Ох… що це? — питає.

— Ти в нашому полоні й ніщо не вирятує тебе, лиш тільки одна правда. Скажеш?

Полонений киває мовчки головою, що ні.