на. — Вертайте-ж-ся усі додому, ладьте зброю та з нею приходіть сюди. А ми, волосна рада та старі, поміркуємо, як повести оборону. З Богом, діти!
Море людських голов починає знову хвилювати. Ніби дрібні хвилі відбиваються поодинокі гуртки, спішаться, відпливають… У всіх на лицях поважна журба про майбутнє, в усіх очах — бажання стати сміливо проти ворожого хижака, щоб відбити його грабіжницький напад.
Хильцем поміж городами майнула якась юнацька постать. А потім іще одна, і знову, і ще… Ніби скрадалися, ніби ховалися перед чиїмось очима. Але стежити за ними не було кому — усі старші готовилися, щоб гідно та мужно відперти наступ ворога.
У тихій балці за селом зібралося вісім юнаків. Самі молоді хлопята, здорові ніби лісові горіхи, дужі — ніби дубчаки-підрости.
— І чого це Степан не йде? — дивуються.
— Може вдома задержали? — міркує один.
— Степана щоб хто одержати міг, коли він захоче прийти?! — каже другий.
— А може…
Пронизливий свист не дає скінчити третьому