Сторінка:Коковський Франц. Юнацькі серця (Львів, 1938).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

на. — Вертайте-ж-ся усі додому, ладьте зброю та з нею приходіть сюди. А ми, волосна рада та старі, поміркуємо, як повести оборону. З Богом, діти!

Море людських голов починає знову хвилювати. Ніби дрібні хвилі відбиваються поодинокі гуртки, спішаться, відпливають… У всіх на лицях поважна журба про майбутнє, в усіх очах — бажання стати сміливо проти ворожого хижака, щоб відбити його грабіжницький напад.

 
III.
 

Хильцем поміж городами майнула якась юнацька постать. А потім іще одна, і знову, і ще… Ніби скрадалися, ніби ховалися перед чиїмось очима. Але стежити за ними не було кому — усі старші готовилися, щоб гідно та мужно відперти наступ ворога.

У тихій балці за селом зібралося вісім юнаків. Самі молоді хлопята, здорові ніби лісові горіхи, дужі — ніби дубчаки-підрости.

— І чого це Степан не йде? — дивуються.

— Може вдома задержали? — міркує один.

— Степана щоб хто одержати міг, коли він захоче прийти?! — каже другий.

— А може…

Пронизливий свист не дає скінчити третьому