має у націю проявився з усею прозорістю в мові, в історії її розвою.
Утративши свою державну незалежність, розірваний між ворожих сусідів, розділений політичними кордонами, зберігав український нарід зверхню форму й душу свого життя в рідній мові, творив у ній богату народну словесність та своє замітне письменство, переховуючи в ньому скарби свого духа, трівкі пасма своїх думок та квіти своїх почувань.
Українські племена займали, як далеко сягають історичні відомости, землі, які відповідають передусім північно-західній та центральній нинішній українській етнічній території, в якої нутрі відбувалися деякі переселення між українськими племінними ґрупами.
На північно-західних окраїнах були лише незначні пересунення. Більші зміни відбувалися на південно-східних крайніх просторах української етнічної території.
В періоді чорноморсько-дунайськім особливо в VII. та VIII. ст. займали українські племена широкі простори над Чорним і Азовським морем від Тмуторокані та Кубані до долішного Дунаю [1]
В IX. в. зачинають українські племена під напором азійських степових орд відступати на північний захід. Від кінця XIV. в. зачинає іти під охороною литовсько-українських князів особливо Олельковичів поворотна хвиля української людности на схід і доходить вже в XV. в. ураз із границями київського князівства до Чорного моря й до Донця.[2]
Вона скріплюється значно в XV., XVI. а в XVII. та XVIII. займає укр. людність назад не лише давні оселі чорноморсько-дунайської доби, але їх ще розширює на схід і південний схід за Кубань аж під Кавказські гори.
В новійших часах повстали українські кольонії, що займають велику країну в північно-східній Азії над Тихим Океаном аж до Владивостока, так званий Зелений Клин.
Укр. кольонії в Америці мають характер діаспоричний.
Північні українські племена, що сиділи на Подесенню і над Припетею, та в значній мірі й центральні племена над середнім Дніпром не покинули рідної землі навіть під напором азійських орд.
Вигнати український нарід із його первісних прадідівських осель над середнім Дніпром старалися деякі письменники при помочі псевдо-наукових теорій. Маю на думці теорію Поґодіна і згідну з нею теорію Соболевського. Опираючися на мову Несторової Літописи, не добачуючи в ній ніяких українських елєментів а беручи на увагу й думку,
- ↑ М. Грушевський: Історія укр. літератури Т. І. Ч. 1, Київ-Львів 1923, стор. 62, 63.
- ↑ Порівн. А. Шахматовъ: Къ вопросу объ образованіи русскихъ нарѣчій и русскихъ народностей, С. Петербургъ 1899. стор. 46.
