Виразні західні латинські церковні впливи показує теж „Молитва на Дявола“ з XIII. в.
Церковні звязки з Молдавією та з південною Словянщиною проявляються з цілому ряді рукописів почавши від Марамарошської Грамоти з p. 1404 та Мукачівської пергамінової Псалтири XV. в. з молдавсько-волоською версією середно-болгарської редакції.
Великі засоби латинських книг у бібліотеках Підкарпаття показують нам, як пильно слідили просвічені круги тої землі за розвитком західно европейського письменства, особливо церковно-теольогічного.
Мадярська кормига налягла ледяною кригою на житті тої країни: спинювала її культурний розвій, не допускала засновання словянських друкарень а користуючися римсько-католицьким прозелітизмом нищила словянські рукописі й друки, (н. пр. книжки віденіської друкарні Курцбека або твори Михайла Оросвеґувського), накидала ураз із латинщиною постепенно мадярщину та полишила чимало мадяризмів в українських памятниках тої землі, почавши від XVI. в.
Супроти цього гнету боронилося Підкарпаття культурними звязками із словянськими землями а особливо з рідною сусідною Галичиною, Волиню та придніпрянськими землями України, спроваджуючи із сих земель рукописні та друковані книги.
Ся звязь проявляється вже почавши від XI в.
В цілій повноті виступав ся звязь із Київом у пергаміновім ужгородськім Півуставі XIV. в. — з часів Теодора Коріятовича, де бачимо апострофи до київських святих угодників, овіяні поетичним полетом.
Сю саму прояву бачимо й пізнійше в XVI, XVII. та XVIII. в.
Авреоля, якою був в очах підкарпатських грамотіїв, окружений особливо Київський Печерський монастир причинилася в значній мірі до факту, що на Підкарпаттю збереглося таке велике число Київських палєотипій.
Ся авреоля проявилися і в записці на Ужгородському Учительному Євангелію (І. Франко, Карпаторуське письменство, стор. 11):
|
Высоко лѣтають орлове, |
Кінчу сей огляд, бажанням, щоби рукописним та палєотипним цінностям південного Підкарпаття була присвячена як найпильнійша
увага дослідників та влади.
