Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/107

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

як той опрацює відчит, то хоч пальцї оближи. (Для тебе отсе порівнанє певно неестетичне, але таке приплило на думку). Попросту, чоловікови не містить ся в голові, звідки таке молоде стільки тої премудрости набрало у ту білу, кучеряву лепету? А яка в нього віра в житє, який запал до працї! Тільки знаєш що? на одному пунктї (подібно як ти) скінчений фікс (тільки більший ще як ти). Каже, що він доконче опанує щастє, бо він так хоче. Чула ти таке? Знаєш, менї нераз хочеть ся сказати йому: “Чоловіче шалений, чи ти знаєш, що то житє? Чи думаєш, що воно все буде тобі так іти як дотепер”. А цїкавий я знати, що би менї відповів? Нї! таки колись конче запитаю ся!

“Знаєш, то капітальна дурниця, що я дотепер кудись по чужинах шляв ся, шукаючи великої премудрости. Хто зна? коли-б я був скорше з сим Штефанком зійшов ся, чи не було-б у мене більше віри і в себе і в людий? Нї, вір, приязнь такого чоловіка ушляхотняє, додає сили і охоти до житя. Словом, ідеальний з нього хлопець.”

І властиво що такого було в тих словах, що вона так тїшить ся? Чого? Чи лише того, що брат відзискує віру в людий? Чи лише того? Ей паннунцю! Осторожно з вогнем!

А далї, далї — немов лискавиця перелїтає думка: “Двоє нещасливих”, і згадуєть ся: він хороший, сумний та задумчивий з вогнем в очах, а далї “двоє нещасливих” зміняєть ся в думку: “двоє, що йдуть на стрічу щастю, “сонцю золотому”; і щось немов прочутє того золотого сонця, немов промінє його огріває її душу.

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

На братові листи відписувала дуже щиро і гарно і просила, щоби скоро відписував, бо його слова, то єдиний голос “з висшого сьвіта”, в якому він жив.

Він відписував:

“Лїдо, знаєш що? Ану згадай! А що, не можеш? Ну, то я