Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/117

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

слїдні — сї ще щасливі напротив тих, що зломили ся або і впали: з тих ще хоч примір добрий, а з темних то ганьба, і сором, і несьвітський жаль, і гріх. Дарма, житє важке, боротьба за хлїб, то найперший людський обовязок. А у нас, у наших ворогів у руках питанє нашого житя чи смерти, то-ж коли ми вибираємо житє, мусимо ломити ся або гнути ся.

— Слухай Романе! А чи воно у Франції було відразу так як єсть?

— Се пусте! По перше: француська революція у нас не дасть ся перевести, бо тепер не ті часи. По друге: Французи воювали самі між собою за основні реформи, а ми мусїли-б з чужими. По третє: Коли француський плєбс домагав ся зрівнаня всїх станів, то мав за собою і низше духовенство і значну часть біднїйшої інтелїґенції. А наша інтелїґенція, думаєш, пішла би з народом? Ну, ну, надїй ся!

— Тепер, бачиш, договорили ся ми до краю. От, у сьому власне вся біда. У нас нема сьвідомої інтелїґенції.

— А бій ся Бога, як ти можеш таке говорити?

— Ти перед хвилею сам щось подібного сказав. І се тільки правда. Принаймі на мою думку. На мою думку інтелїґентний але правдиво інтелїґентний і сьвідомий чоловік не потрафить нї упідлювати ся нї повзати. А се чи ж не упідлюванє, коли хто походячи з народности слабшої, переходить до міцнїйшої і ворожої, так як се дїєть ся дуже часто у нас? Коли хто взагалї покидає свій низький рід, а пхає ся силоміць між висших? Коли хто дрожить за власну шкіру, не оглядаючись на те, що тим шкодить иньшим.

— Ну, даруй! А коли він знає, що служачи свойому народови здохне з голоду?! Но, розумієть ся, що я сього не хвалю, але чистий розум велить не здихати, лише жити!

— Він не повинен так казати! То власне біда, що у нас розум грає часами за велику ролю, а сумлїнє за малу, і взагалї, що ми надто кермуємо ся розумом і серцем, а сумлїнє