Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

міста, щоб розстарати гроший на решту похорону, бо тут не було вже де позичити, хиба ще у Жида, тай то хто зна, чи був би позичив.

Штефан повернув ще до дому сказати, що йде в місто, і пішов. Дорогою ступив до сїльського майстра замовити домовину, і далї гнав до міста, бо вже була далї друга з полудня, а він мав ще добрі три милї ходу.

Ішов він тай думав над тим, яке сумне жптє мав його батько від колиски аж до гробу, думав, як у тих рідних селах бідно тай темно, думав, який той піп безсердечний і з'їдливий. “Ви причинили ся до смерти батька! Вас люблять професори, маєте наскладані гроші за лєкції та нагороди”.

— Аби й ти стілько мав, та аби й тебе так любили!

Але що-ж! як хоче говорити, то що він порадить! Дарма: сильні все гнетуть слабих, богачі бідних! Та треба їх мати, хоч би з під землї, а батькови справити людський похорон. Врештї воно не так для батька, як для матери. Все їй сиротї лекше буде, як її ґазду поховають як належить ся, а не як жебрака.

Прийшовши до міста на свою станцію, спакував “іберцігер”, два томи “Шіллєра” і годинник тай пішов заставити. За годинник та “іберцігер” дістав вісїм ринських, та “Шіллєра” Жид в застав не хотїв, “бо то не його гандель”, і Штефан мусїв Шіллєра продати в книгарни. Гірко було розставати ся раз на все з тим другом, та не було ради. Тими грішми хотїв він осушити материнські сльози. Вже аж на другий день ранком вернув назад до дому і провів його і слїдуючу ніч знов коло батька, бо заснути було несила.

А на другий день рано принїс столяр домовину, прийшло брацтво з корогвами, прийшов піп і дяк; відтак зложили тїло в домовину тай понесли до церкви. А звідти несли на цвинтар, спустили у глибокий гріб і розлучили Андрія з його коханими на довго, на довго.