Сторінка:Колцуняк Марія. На стрічу сонцю золотому (Скрентон, 1918).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

оскому, тай христїнина навіть наперстком горівки ни почьистуй.

— Ей говоріт; добре му вже мусїла та біда докучити, як упивав сї, тай ни для забави то робив. Він чи такий був чоловік, устидав сї того, хто сї чьисом запиває. Али то як туск христїнина обіймає, то мус го чимось заллєти. Ой ни легке він мав житє, ни легке.

— А, бо то уважьиєте, то усе так тим мудрагелям. Я все своє кажу: от тїш сї тим шо маєш, біршого ни забагай, ни будь дуже мудрим, бо то твоя хлопська долї: роби тай жий, а далї нїчо. То ни нашого розуму треба, аби нові порьидки заводити!

— Ей куме, куме, таже добре вам оце казати, як у вас повно і в стодолї і в коморі, та як вам сї усе село кланяє, босьте богач. А то уважьиєте, він що тими двома руками заробив, тай то мав; тай як ни мав думати, де би то, звідки би хлїба узьити? Бідний був тай гордий, ни любив нїкого за нїчо просити, тай го ни любили. Ой тьижко му було жити тай мусїв якос свого сина трохи до сьвіта пхати, гадав, що чей буде хоть синови лїпше.

— Повно у стодолї тай у коморі, богач! Ну, а хто-ж ми оце заробив, як не я самий? Ой робивєм як чорний віл, тай доробивєм сї. Ой ни раз ми сї тяжко прийшло, ни раз треба було плечі зігнути, але то наше хлопське таке: туди сї гни, куди тї нагинают. А Андрій був мудрагель, а то був зуфалий та фудульний, тай тимой був бідний. А ще потому оттого хлопчищьи у школу посилав, тай остатну дранку заставєв, аби го далї пхати. То ми раз дурний: він умер перед чьисом, а синок віправив му похорон, тай тілько го й видко. Шмигне у то місто, тай певно шо вже сї і нїколи ни покаже у село. Бо нїби до кого? Знає, що з мами вже нїчо не зідре, бо ни знаю чи сї ще там яка дранчина цїла лишила. Ой заробив сї старий, файно вівінував дївки тай файний тестамент зро-