Гей, гей, які-ж то гіркі та тужні години настали для Штефана, гей, які-ж гіркі! Треба було працювати від раннього ранку до пізної ночи, геть поза опівніч, немов той віл у ярмі. Треба було змінити станцию, наняти її десь на далекім передмістю, та знов бути на свойому харчи. Лишень що тепер не возили йому з дому, а він сам мусїв за всьо старати ся.
Звичайно перебував ранок у школї, а цїле пополудне на лєкціях, так що часто в полудне і не заходив на свою станцію. Та він мусїв собі се так урядити, бо за станцію платив лише пять срібних і за те мав ще й снїданє (склянку гербати і кавалок хлїба) і таку саму вечерю, а на обід (коли було за що) то забігав до одної знайомої міщанки, коли-ж не мав гроший, то обходив ся без обіду.
Лєкций набрав більше нїж звичайно, так що аж до 9—10 вечером мав занятий ними час. Лише стільки було його щастя, що дістав стипендію, то міг поплатити свої довги і помогти матери на переднівку. А по Великоднїх Сьвятах було у Марчучки весїлє, віддавала доньку Марію за Юрка Процишина. Думала, що буде їм усїм лекше жити. І на сей раз не завела ся; Юрко був великий робітник і тихий, добрий чоловік, і Юстина потрохи віджила, а на блїдім Марійчинїм личку засяв навіть усьміх та зацьвів рожевий румянець щастя.
І знов минув рік.
Знов прийшли вакації, знов Штефан їхав на село на лєкції, щоб і гроша заробити і сил набрати ся. Зближалась осьма кляса, зближала ся матура. А відтак треба було їхати до далекого Львова, та не самому: треба було брати і Антося з собою, що вже буде міг ходити до ґімназії. Гай, гай, які-ж то тяжкі роки ждуть ще Штефана! То-ж треба наперед хоть що троха гроший устарати, бо нїм дістане які лєкції у Львові, то стипендія не на довго вистарчить на житє для двох хлопцїв.
Минули вакації. Пройшли дуже любо та мило серед чу-
