нїколи ще не вийде замуж, як має таку сестру, бо хтось подумає собі, що й вона така.
І так жила Лїда далї, мучила ся душею і що днини чула слова: “коби вже борше зловила собі якого”.
Про її вчителюванє не могло бути й бесїди, не вважаючи на її докази, що се нїщо не пошкодило-б вітчимови до авансу, бо-ж тепер уже дївчата з найлїпших домів шукають свойого хлїба; вітчим по давньому не слухав сього. Та Лїда зрозуміла врештї, що той аванс, то тільки покришка далеко важнїйшої та неприємнїйшої причини: та-ж сукнї і строї, в яких Лїда ходила на ріжні вечерки, “справляло ся” на кредит, але вчити нїхто не схоче на кредит, а врештї дома треба було робучих рук — і Лїда сидїла дома, “бувала” в товариствах, зносила вимівки вітчима, лайки Цїночки і Бобика, сльози матери.
Що-ж вона иньшого могла дїяти?
Оттак пізнав її Штефан, і серцем-душею полюбив її. Шалений! Студент з осьмої кляси, що утримував із своєї працї цїлу родину, сьмів залюблювати ся, і ще в кім?! у дорослій паннї! Ну, ну, гарну перспективу мала та любов! Та він не зважав на нїщо і любив. Тихо, скрито, не говорив о тім нїкому, сам перед собою не признавав ся до того, та з кождим днем любив горячійше, щирійше.
Чи він мав право о тім говорити?
І що-ж, хоч би навіть вона полюбила його? Може він з нею женити ся, хоч би вона ждала ще й чотири роки? За чотири роки він буде суплєнтом, буде мата тих шісьдесять до сїмдесять ґульденів і при ощадному житю вижили б обоє. А мати? а присяга дана батькови, а невивіновані сестри, а брат? Нї, він нїкому і словом не спімне про своє чутє, сховає ту горячу любов на днї свойого серця і працювати ме далї — на виживленє родини! А та любов буде для нього провідною зорею
