Складаючи покажчикъ новоі украінськоі літератури, я мавъ на думці зібрати яко мога більше звістокъ про все, що було коли надруковано по украінські, якъ нашими писателями, такъ и земляками нашими — галичанами, починаючи відъ то́го, коли наша словесность обернулася вже до щиро народнёі мови и въ ній почала шукати прида́тного ви́разу для своіхъ думокъ та бажаній. Одже на яку годину треба було залишити таку думку: на превеликий жаль, Галичина ще й досі край для насъ мало відо́мий и літературні звязки зъ нею геть зовсімъ малі. Це відомо кожному, хто мавъ коли дознаватися про галицькі справи, и нема чого ширше про це й балакати; доволі сказати, що навіть въ такому місті, якъ Киівъ, треба дуже багато кло́поту, щобъ добути хочъ де-які галицькі книжки. Тимъ-то, кажу, треба було до якого тамъ часу залишити думку про галицьку частину нашоі літератури, поки доля не приведе — попрацювати тамъ на місті надъ цимъ діломъ або поки не змінятьця теперешні обставини и настане краща година, коли звязки зъ Галичиною будуть вільніші та дужчі. Ще до цёго дознався я зъ галицькоі газети «Діло», що тамъ у Львові готуйетця бібліографічна праця про галицьку літературу. Певно, що тамъ на місті повніше и краще можно довести це діло до бажа́ноі мети́.
Зупиняючись поки-що на одній частині нашоі літератури, що вироблена писателями россійскоі Украіни, я проте́ зібра́въ вістки про всі іхъ писання, надруковані не тілько въ Россіи, але и въ Галичині або въ иншіхъ місцяхъ за кордономъ. Дуже жалкую, що и въ цёму разі моя праця не здолайе вволити справедливі бажання: багато де-якіхъ журналівъ або збірниківъ, де були надруковані украінські писання, зовсімъ не можна було роздобути въ Киіві. Тежъ саме треба сказати й про давнійші книжки украінські, надруковані въ
