ки, які ще можна роздобути въ туте́шніхъ книгарняхъ, переважно въ книгарні Л. В. Ильницького. Далі за цимъ містивъ я звістки про пере́клади на инші мови, а вже по́тімъ біографіі, спо́минки та розбори.
Багато жъ йе такіхъ писаній, де ведетця спільна, річъ про украінську мову та літературу абожъ про такъ зване «украінофильске» пита́ння. Ціхъ писаній не можна було влаштува́ти до тіі або иншоі книжки, бо, якъ зга́дано вище, тутъ ведетця спільна річъ; але й занехаяти іхъ тежъ не можна, коли й досі ще не покінчалася супере́чка про такі речі, якъ самоста́йність украінськоі мови, потреба украінськоі літератури то-що, и ця суперечка мала таки чималу́ вагу́ на долю нашоі літератури. Звістки про найважнійші зъ ціхъ писаній я притули́въ до покажчика, яко особливий додатокъ, лашту́ючи іхъ тежъ по име́ннямъ авторівъ або тіхъ газетъ, де були вони надруковані, коли име́ння автора не відо́ме. Врешті жъ я додавъ табличку, яка очевидячки показуйе розростъ літератури — коли, якого року спільно книжо́къ надруковано, окрімъ то́го, що було въ якихъ журналахъ, а для повірки — здаюся скрізь на номері та букви, підъ якими заве́дені книжки́ въ покажчику.
Про украінську літературу, звичайно зъ по́сміху, кажуть, що всю іі можна скласти на одну полицю. Нехай ця полиця бу́де и геть-то величенька, та правди нічого ховати, що й досі зроблено дуже не багато, дарма́, що за невелику годину відъ 1798 року зъявилося коло 300 украінськіхъ писателівъ. Здайетця йе кому працювати, а праці зовсімъ таки не багато. Здайетця, що й читакъ не бракуйе, коли де-які книжки, що були видані по скілько тисячъ, давно вже порозкуплювані, а трохи чи не кожна книжка украінська, більшъ або менше путня, зворуша́ла ува́гу письменниківъ, якъ це можна бачити зъ розборівъ та пере́кладівъ, про які тутъ маютця звістки. Про все те, діло йде дуже помалу и я́кось не звичайно. Розвиваючись зпокво́лу, якъ и кожне діло зпочатку, наша література набува́йе собі найбільшоі сили въ кінці пъятидесятихъ та зпочатку шестидесятихъ роківъ, але після цёго бували такі зли́годні години, що за цілий рікъ або й більше не зъявлялося въ Россіи навіть ні однісінькоі украінськоі книжки, потімъ то́го, дивись, знову заворушилося діло и разомъ зъявляетця скілька книжо́къ, а тамъ, знову діло спиня́йетця, неначе замірайе,щобъ знову черезъ яку тамъ годину ру́шити впередъ. Якъ и чому́ воно такъ сталося, що вся робота на полі украінського слова дуже зага́йно и часомъ неначе якимъ при́хапцемъ робитця, — про все це нехай доведе́ колись справедлива исторія, а поки́ що можна сказати: „не вважай на врожай; сій жито, — хлібъ буде“.
М. Комаровъ.
Киівъ, 1882 року.
