— Звичайно; він казав, що виїде сьогодня до міста в важливій справі. Певно цілий день його не буде і він нам не перешкодить. Правда, ми ще маємо служницю, але вона стара і дурна, і її легко можна буде усунути на кілька часу.
— Чудово. Чи нічого не маєш против сієї поїздки, Ватсоне?
— Абсолютно нічого.
— Тоді їдемо разом. А ви, пані?
— Коли я вже в місті, то мушу полагодити кілька справ і верну полудневим потягом, так що буду в саму пору, щоби прийняти вас.
— Ви можете рахувати на нас зараз же після полудня. Я також маю справи до полагодження. Чи не схочете з нами поснідати?
— Ні, дуже дякую; мушу йти. Тепер, коли ви все знаєте, я значно заспокоїлася. До скорого побачення.
Гостя спустила вуаль на обличчя і вийшла.
— Ну, що скажешь на се, Ватсоне? — спитав Хольмс, кидаючись на фотель. — Справа видається мені дуже темною. Коли те, що вона говорила, правда, коли підлога і стіни не порушені, а доступ через двері, вікно і комин був неможливий, то нема жадного сумніву, що сестра в хвилю смерти була тільки сама в покою. Але як витлумачити той нічний свист, чи сичання, і дивні слова небіжки.
— Нічого не розумію.
— Коли взяти на увагу сей свист в ночі і присутність банди циганів, що удержують близькі стосунки з доктором, то можна припустити, що йому булоби цікавим перешкодити шлюбу пасербиці. Слова помираючої о стяжці
