Поява нашого гостя була для мене несподівана, бо я думав бачити перед собою типічного сільського лікаря. Він був дуже високий, худий чоловік, з довгим, як дзюб, носом, який стремів між гострими сірими очима, що були близько поставлені одне коло одного і блищали з поза окулярів, оправлених у золото. Він був одягнений по моді своєї професії, але, сказати б швидче, недбало, бо візитку мав стару, і штани обтріпані. Хоч він був іще молодий, але ходив трохи зігнувшись, витягши наперед голову і мав загальний вигляд очевидної доброзичливости. Як він увійшов до хати, очі його впали на палицю в руках у Гольмса, і він підбіг до неї, скрикнувши:
— Який же я радий, — сказав він, — я не пам'ятав, чи я забув її в пароплавній конторі, чи тут. Ні за що б на світі не хотілось би мені згубити цю палицю.
— Подарунок, як видко, — сказав Гольмс.
— Так.
— Зі Шпиталю Чарінґ-Кросс?
— Від кількох приятелів із шпиталю з приводу того, як я женився.
13