жество, а надто через недугу на очі, і вже за часів Кримської кампанії бачимо його на службі, спершу — дуже не довго — в Прилуці, потім у Полтаві.
Це власне полтавський період життя Кониського й мав найдужчий вплив на всю його будуччину, як такий на віку в людини час, коли у неї складається світогляд і назавжди визначається життєвий шлях. Вже в школі, як знаємо, непереможне на Кониського вражіння зробили твори українського письменства — найперше Шевченків «Кобзар», потім «Переяславська ніч» Костомарова та знаменита «Исторія Русов», що під ім'ям популярного предка Кониського ходила тоді в рукописах по всій Україні. Запару на українство в молодій душі зроблено було добру. Треба було лиш людей, щоб на ній хліб учинили, — і таких людей і спіткав тоді Кониський у Полтаві. Було це вже по Кримській війні — коли вперше після страшної доби мертвущої реакції позначились подуви свіжого вітерця, коли оджило трохи прибите на цвіту письменство наше й на черзі стало вже питання про визвіл народа з кріпацьких кайданів та про реформи в державному житті, а праця для освіти народньої зробилась однією з найперших та найпекучіших справ поточного життя. Молодий Кониський, що дістав у Полтаві службу в суді, опинився серед високо-інтелігентного, освіченого та народолюбного товариства, у якому перед вели такі визначні люди, як Стронин, Пильчиков, Чубинський та Єфименко, і з запалом юнака та неофіта кинувсь до роботи — й для своєї власної самоосвіти й для освіти народа разом. Р. 1860–1861 в Полтаві українська громада заснувала була зо п'ять шкіл недільних та дві суботні (для євреїв) і ще одну вечірню щоденну для дорослих. У кожній з них працював Кониський чи то як учитель, чи як бібліотекар, чи розпорядчик. Разом з тим починається й на літературній ниві жвава робота. Ще р. 1858-го Кониський надруковав був (під псевдонімом Перебендя)
