вкаже, де тобі об'явитися треба. Куди тебе припишуть, там тобі і пачпорт буде.
Воно й повіялося з нашого села.
Чуємо з другого повіту, приняв його до себе Микита Білогруд. Сей Білогруд був колись у Манастирищі за писаря, а потім головою, та щось таке пошахрував — його й скинули. Він тоді куди діватись, взяв і записався на брехунця. Робота, бач, не важка; сказано — брехати, не ціпом махати, а зиск в неї великий. Розжився на всю губу, багатирем став, земель силу селющу надбав. Не скажу, з якої речи він приняв до себе Рудого, ще й до школи віддав.
Два роки ходило воно і вийшло таке письменне та друковане, що ну! Білогруд за якийсь там час і каже до його:
— З тебе, небоже, такий робітник, як за шага свічка, тебе й за хліб ніхто не візьме, ні до плугу ти, ні до ціпа не призвичаєний, а я от спостеріг твою вдачу і знайшов як-раз на твій копил роботу: візьмися до неї — хліб матимеш і чоловіком будеш. Я тебе законам навчу, і до всяких крючків привчу, і на адвоката виправлю. Воно й понялося; так воно за писаря правило та шахрайства і крючечки робило — доки позаторік Білогруд не прогнав його, та ще, кажуть, і межи плечі напхав…
Тоді воно, капосне, до нас на село, та й об'явилося брехунцем: у Білогруда, значить, набралося науки брехати.
Зараз з суміжних сіл обіруч до його. Почало воно і в мирового ставити, й патенту соб виправило на брехунця. Нам про те байдуже, й досі-б було байдуже, коли-б воно по-людськи жило та не скоїло такого лиха з Пухлиною.
— Чув, Якове, з Пухлиною яка пригода трапилась? — спитався у мене Трохим.
— Щось не доводилося, — мовив я.
