— Коли прядуть — нехай і мені півмітка дадуть. Богові в прийом — піде.
Тоді до другої і вже ніяк, як не з приказкою:
— А ну, дівко, сюди — смик, туди скок — напряди діду клубок.
Далі до третьої:
— Хочеш, дівко, заміж? — питає, наче сам не тямить, що де та в світі дівка є, щоб заміж не хтіла.
Дівка мовчить, тільки всміхається до діда; а він до неї:
— Хочеш заміж піти, — голому сорочку спряди.
Отак усіх і обійде: жодна не відмовить йому і нанесуть і на основу й на піткання.
Він вже сам оснує; тоді з основою та з пітканням до ткалі.
Те полотно на весні він сам вибілить у себе на лужку, покрає, скільки з голоти кому треба чи на сорочку, чи кому на штани й пороздає ще до Вшестя, а в Клеччану неділю, щоб усі були в нових сорочках.
Біля пасіки й біля саду у діда Євмена тільки й сторожі було, що отой кабанець перістенький та Рябко. Ні від кого було й стерегти; у нас на селі хоч і без злодія, хоч як люди ласі на садовину, а в дідовому садку без його волі хоч-би тобі хто одну яку погану гнилку взяв, ні во вік! Крий боже, щоб хто заняв, і сорочка-б на тому занялася.
А спитали-б ви, чому у діда ніхто нічого не займав? Гай, гай! треба було вам бачити, що діялося на Спаса у діда в дворі й під двором. Отоді-б ви й тямили, чому у діда садовина наче заворожена од злодіїв. На Спаса — скоро було почне дніти, у Євмена й на дворі й біля двору чистий ярмарок: у кого тільки свого саду нема — всяке до Євмена; він кожному наділить; тому в шапку, тому за пазуху напхає, тій у запаску насипле. Надає
